Природний колір - жовтуватий напівпрозорий і блискучий. Прозорість краще, ніж поліетилен і поліпропілен, але гірше, ніж полістирол. Залежно від кількості добавок його можна поділити на м’який і твердий полівінілхлорид. М'які вироби гнучкі і міцні, відчувають себе липкими. Твердість твердих виробів вища, ніж у поліетилену низької щільності. Однак, якщо він нижчий за поліпропілен, при перегині відбудеться відбілювання. Стабільний; не піддається корозії кислотою та лугом; відносно стійкий до нагрівання.
Полівінілхлорид є антипіреном (значення вогнетривкості вище 40), високою хімічною стійкістю (стійкий до концентрованої соляної кислоти, 90% сірчаної кислоти, 60% азотної кислоти та 20% гідроксиду натрію), механічної міцності та переваг хорошої електроізоляції.
Полівінілхлорид має погану стійкість до світла та нагрівання. Температура розм'якшення становить 80 ° C, і вона починає розкладатися при 130 ° C. Без нагрівання стабілізатора полівінілхлорид починає розкладатися при 100 ° C і швидше розкладається вище 130 ° C. При нагріванні він розкладається і виділяє газ хлористого водню (газ хлористого водню - токсичний газ), щоб змінити свій колір з білого → світло -жовтого → червоного → коричневого → чорного. Ультрафіолетові промені та кисень на сонці спричинять фотоокислення та розкладання полівінілхлориду, що зменшить гнучкість полівінілхлориду та з часом стане крихким. Це причина, чому деякі пластики з ПВХ з часом жовтіють і стають крихкими.
Він має стабільні фізико -хімічні властивості, нерозчинний у воді, спирті, бензині, низькому витоку газу та водяної пари; при кімнатній температурі він витримує будь-яку концентрацію соляної кислоти, 90% або менше сірчаної кислоти, 50-60% азотної кислоти та 20% або менше Розчин їдкої соди має певну ступінь хімічної стійкості; він досить стійкий до солей, але його можна розчинити в органічних розчинниках, таких як ефіри, кетони, хлоровані аліфатичні вуглеводні та ароматичні вуглеводні.